Дорогі пані та панове, сьогодні ми продовжуємо наш показ із серії статей на тему «На часі». Давайте поговоримо про те, що не можливо помітити відразу, що не залишає видимих шрамів на тілі, проте рубцями зростає всередині нас. Комусь ця тема може видатись незначною, поверхневою та не вартою уваги. Але ця тема важлива, адже вона – про біль, безумовний біль. Вона про біль, який залишає синці та глибокі рани на тілі нашого ментального здоров’я, у нашій душі. Цей біль не виявити одразу.
Біль, як заручник у наших серцях, який, не виявивши одразу, несемо з собою крізь дні та роки. Біль, про який важко говорити, бо слів може бути забагато, або ж протилежне - їх відсутність, але про який так намагається нам сказати, прокричати, прошепотіти, попросити про допомогу наша поранена внутрішня дитина.
Прочитаймо ж разом лист, який для нас написала смілива дівчина Дана з надією, що ви, так само, як і вона, зможете усвідомити та відпустити свій біль.
«Моя внутрішня дитино, Дано, сьогодні тобі 25 років. З кожним роком ти стаєш все витонченішою та сміливішою. Я знаю, що ти не сильно полюбляєш свій День народження. Цей час ти любиш проводити в усамітненні з книгою, або у кав’ярні на двох з другом, таким же самотнім, як і ти. Ти любиш одягати свій кумедний зелений светр, свою пастельну спідницю. Та пам’ятаю, що раніше на твій День народження ми часто ходили в кіно. Але тепер цей день є щемким та болючим твоєму серцю, бо пам’ять пронизує спогад.
…..я тільки-но перейшла в нову школу та через декілька днів було моє День народження, я була настільки сором’язливою, що не сказала про це нікому, та саме цього дня наді мною почали насміхатися та ображати. А далі це перетворилося у замкнене коло. Я постійно зазнавала словесних образ та приниження від однокласників та однокласниць як щодо своєї зовнішності, так і особистості. Мені було самотньо, терпко на душі. Щовечора я плакала, виливаючи зі сльозами цей сум.
Мені так сильно не хотілось бути не такою як усі, бути унікальною, собою, справжньою.. Тривалий час я намагалась ховати, витісняти, сковувати свою унікальну Дану. Я немов увесь час грала чиюсь роль. Я була не собою.
Психологічне насилля в мій бік, приниження, словесні образи, нецензурні слова, маніпулювання, звинувачення, засудження, знецінення, заборона висловлювати особисту думку циклічно оберталася від одного дня до іншого та постійно повторювалися.
Існує так багато літер, з яких можна викроїти та одягнути цей біль у слова, але тоді маленька Дана боялася, сумнівалася у своїх почуттях, трохи сорому, трохи страху.
З товариської дівчинки ти надовго закрила своє серце від людей, не впускала їх, боялася та соромилася себе справжньої. Ти довго блукала, приміряючи різні ролі, яка ні одна не була твоєю, тобі здавалось, що ти чужа посеред людей, чужа й для себе. О, Дано, все з часом минає, а старі рани набувають нових сенсів.
З кожним роком, Дано, ти ставала все сміливішою. Але пережитий біль психологічного насильства залишив свої шрами. Особисто гостро ти поранилася у своїх перших романтичних стосунках, ти наштовхнулась на них знову – на ці не загоєні та не заспокоєні шкільні шрами.
Мої перші романтичні стосунки почалися у 18 років. Як все, що трапляється вперше, вони були незабутніми. Ми обожнювали одне одного. Я з трепетом монтувала йому відеопривітання на День народження. Пам’ятаю ще нас щасливих в Херсоні, коли пісок та мушлі торкалися ступенів ніг, коли ми лежали та дивилися на сонечко. Ти називав мене Дася замість Дана, ми слухали однакову музику та ти надсилав мені її. Я назавжди запам’ятаю нас такими.
Але в той же час, непомітно, приховано, підступно у тобі продовжували зростати душевні рани, отримані в шкільні роки. Вони немов жили у тобі, Дано, та чекали часу, щоб вийти на волю. Але звільнення не означає свободу, адже не пропрацьований біль може поранити не тільки тебе, а й інших. Саме це і трапилось у твоїх перших стосунках.
Ти немов розглядала ці стосунки під призмою шкільного досвіду. Ти закривалася, не довіряла, у кожному слові шукала якийсь підступ і ранилась від будь-чого. Шкільні рани та біль ти перенесла на свої перші романтичні стосунки, та й не тільки на них, а на увесь світ.
Та все ж, знаєш, Дано, ти назавжди запам’ятаєшся мені тією дівчинкою, яка боялася бути собою, але відкрила себе нову, соромилася просити про допомогу, але наважувалася говорити та підходити до людей з проханнями, яка ставила інколи дивні запитання, але насправді вони були найкращими з усіх. Твоя закритість, яка проявлялась як загадковість, та сміливість у відкритті світу, твоя сором’язливість, але така щирість та справжність у розмовах удвох – саме вони назавжди будуть у моїй пам’яті.
О, Дано, обертаючись назад і дивлячись очима 25-річної прекрасної та унікальної дівчини на ту маленьку, сором’язливу, по-своєму особливу 14-річну дівчинку, я хочу їй дещо сказати: «Твоя мелодія особлива, не для всіх. Проте це не означає, що тобі потрібно її змінювати. Не кожен може почути твою музику, але твої люди точно знайдуться і саме вони розділять її з тобою.»
Тож нехай цей лист буде про музику (індивідуальність) кожної особистості, про різну музику, про повагу до музики та толерантності до інших. І, знаєш, мені більше не боляче, більше я не тримаю п’янкого болю чи зла на тих, кому не резонують її хвилі. Але я точно знаю, що свою майбутню Дану я буду вчити лише одного: поваги та уваги до почуттів інших, до музики інших. Я думаю, що якщо ми, люди, будемо уважними до почуттів одне одних, то нам все вдасться: нам вдасться почути музику інших без травмування душі психологічним насиллям.
Я написала цей лист, адже хотіла нарешті випустити на волю мовчання, яке так довго таїлось в моїй душі. Мені так хочеться, що про проблему психологічного насилля у всіх її проявах не мовчали, щоб вона перестала бути непомітною, руйнуючи життя сотні, тисячі та мільйонів людей, які, як і я, зазнали колись психологічного насилля.
Часом здається, що твої емоції, почуття та відчуття не важливі, тому і звертати на них уваги не потрібно, а радше закрити, сховати, витіснити з пам’яті. Але насправді саме твої емоції, почуття та відчуття є важливими – найважливішими, саме вони є цінними - найціннішими. Тому прошу: не закривай їх, не соромся просити про допомогу, звільни цей біль зі свого серця.
Я хочу, щоб цей лист прочитали публічно. Прочитали якомога більше людей. Кожна частинка мого тіла стримує мене від цього, але я все ж опублікую його з надією на те, що комусь він допоможе зрозуміти, що він або вона не одні. Світ жорстокий, але нам варто боротись за своє «я», за свою музику.
Дякую тобі, Дано, що ти прориваєш мовчання у такі складні часи. Дякую тобі, що надала дозвіл оприлюднити твого листа тут..
Ти вражаючи торкаєшся сердець інших людей, та я впевнений, що твій лист стане для когось світлом та сміливістю попросити про допомогу, чи надати її іншому, більше прислухатися до себе, цінувати себе, не толерувати насильство та завжди відстоювати свою музику.»
Психологічне насилля - це будь-яка навмисна дія, яка завдає шкоди психологічному здоров’ю людині. Воно може мати форму, наприклад, примусу, наклепу, словесної образи або переслідування. Цькування, або булінг, також є одним із проявів психологічного насильства. Особливо сильно воно поширено в шкільному середовищі. Психологічний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо. Згідно з даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу, 24% дітей стали жертвами булінгу, 48% дітей нікому не розповідали про випадки булінгу, а 44% школярів та школярок були спостерігачами булінгу, але ігнорували його, бо їм було страшно за себе.
Про випадки булінгу не потрібно мовчати або ж ігнорувати, адже вони залишають невидимі шрами на нашому тілі. Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за булінг учасників освітнього процесу, а в окремих випадках, якщо результатом булінгу стало самогубство людини або замах на таке діяння, передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності.
Матеріал підготувала Дар’я Пашкевич, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга»
Стаття опублікована в рамках проєкту "Платформа підтримки розвитку творчого та аналітичного потенціалу молодих жінок та дівчат", що реалізується ГО "Жіноча Ліга"