З обранням Джорджи Мелоні новою прем’єр-міністеркою Італії зросла увага до теми гендерної рівності в політичній сфері Європейського Союзу (ЄС) та країн-членів ЄС. У зв'язку із цим, Анастасія Нардєд, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга», підготувала серію публікацій щодо жінок на керівних посадах в ЄС та у країнах-членах ЄС. Перша стаття із циклу присвячена аналізу рівня представлення жінок у ЄС як унікальному економіко-політичному союзі, що складається з 27 незалежних держав, на загальноєвропейському рівні.
Для ефективного управління союзом, що об’єднує практично півмільярда людей, було встановлено певний внутрішній механізм, який складається з 7 найважливіших інституцій, а саме: Європейського парламенту, Європейської комісії, Ради Європейського Союзу, Європейської ради, Суду Європейського Союзу, Європейського центрального банку, Європейського суду аудиторів. Станом на листопад 2022, 3 з 7 головних посад у ЄС посідають жінки. Посаду Президентки Європейського парламенту займає Роберта Мацола. Європейську комісію очолює Урсула фон дер Ляєн, а Європейський центральний банк - Крістін Лагард. Раду ЄС очолює уряд країни-члена ЄС, який змінюється кожні 6 місяців. Станом на листопад 2022 - це Чеська Республіка, уряд якої очолює Петр Фіала. Європейську раду очолює Шарль Мішель. Президентом Європейського суду аудиторів є Тоні Мьорфі, а Суд Європейського Союзу очолює Коен Ленартс.
Варто звернути увагу на те, що Роберта Мецола стала третьою жінкою-президенткою Європейського парламенту, у той час як Урсула фон дер Ляєн - першою Президенткою Європейської комісії. Те ж стосується і Крістін Лагард, яка стала першою Президенткою Європейського центрального банку. Тобто таке відносно високе представлення жінок на ключових посадах в ЄС є новим явищем та результатом довгої та кропіткої роботи.
Проте під час підготовки статті було виявлено цікавий факт - більшість жінок-очільниць інституцій ЄС є представницями правих і консервативних партій. Загалом, увесь спектр політичних партій умовно поділяють на праві, центриські та ліві. Як правило, для правого крила характерний акцент на таких поняттях, як влада, ієрархія, порядок, обов'язок, традиція, реакція і націоналізм, тоді як для лівого крила характерний акцент на таких ідеях, як свобода, рівність, братерство, права, прогрес, реформи та інтернаціоналізм. В свою чергу, центристи представляють помірковану думку, балансуючи між двома політичними спектрами.
Але нас цікавить різниця між цими партіями у контексті ставлення до гендерної рівності, прав та свобод жінок. Праві зазвичай відстоюють традиціоналістські бачення про соціум та місце жінки в ньому: відкидають політизацію сексуальності, підтримують ідею “класичної” сім’ї, гендерну диференціацію, жіночність і материнство. Часто представники правих та консервативних партій виступають проти надання жінкам повного контролю над їх репродуктивною системою, в тому числі виступають проти абортів. Ліві, в той же час, відстоюють протилежне: надання рівних прав жінкам та чоловікам у політичній, соціальній та економічній сферах, свободу самовираження, повний контроль жінок над своїм тілом тощо.
Роберта Мецола стала Президенткою Європейського парламенту, вигравши вибори в першому турі голосування, де вона отримала абсолютну більшість голосів (458 голосів із 690 поданих). До того часу вона представляла консервативну Націоналістичну партію Мальти та відома прихильникам гендерної рівності своїми заявами проти абортів. Урсула фон дер Ляєн була Міністеркою оборони в уряді Ангели Меркель (ще однієї консервативної жінки-лідера) у Німеччині та є представницею консервативної партії “Християнсько-демократичний Союз”. Крістін Лагард є колишньою Міністеркою фінансів правого уряду Франції, представляючи партію “Республіканці”. На відміну від Мецоли, Лагард та фон дер Ляєн виступають проти сексизму та за гендерну рівність й за повний та безпечний контроль жінок над їх репродуктивним здоров’ям. На загальноєвропейському рівні всі лідерки належать до однієї групи - Європейської народної партії (ЄНП), яка поєднує 49 національних християнсько-демократичних та консервативних партій. Ця група є найбільшим партійним об’єднанням Європейського Парламенту і об’єднує 176 депутатів та депутаток. Загалом на офіційному рівні ЄНП декларує свою підтримку гендерної рівності та захисту жінок від насильства.
Існує думка, що однією з причин того, що консервативні партії делегували саме жінок як своїх представниць на високі посади в ЄС є той факт того, що їхні політичні сили розглядають їх як приклади традиційних жіночих фігур, що йде у відповідність до загальної політики таких партій. Лідери партій вважають вигідною стратегію встановлення жіночого політичного лідерства, щоб, з одного боку, продемонструвати, що вони є прогресивними та підтримують розвиток суспільства, а, з іншого боку, підтримувати свою традиціоналістську сімейну політику та пропагувати своєрідні зразки для наслідування. Наприклад, Урсула фон дер Ляєн, яка має сім дітей, часто використовується як заклик до побудови значних за розміром сімей. Проте, напротивагу попередній думці, Крістін Лагард є розлученою та має двох дітей.
Окремо варто зауважити, що більшість консервативних і ультраправих лідерок нашого часу часто демонструють характеристики, типові для чоловіків-лідерів. Багато хто має досвід у “традиційно чоловічих сферах”: фон дер Ляєн була міністеркою оборони, а Лагард довгий час відповідала за фінансові питання.
Цікавість викликає і той факт, що і Крістін Лагард, і Урсула фон дер Ляєн були призначені на свої посади в часи криз: економічної та політичної. Це є ще одним підтвердженням того, що жіок частіше висувають на керівні посади в моменти кризи, коли справи йдуть погано. У таких ситуаціях жінки автоматично потрапляють у ненадійне становище та вороже налаштоване середовище, а, отже, мають більшу ймовірність “провалу”.
Чи становить загрозу перевага правих політикинь серед лідерок для прийняття прогресивних гендерно-орієнтованих директив? На національному рівні така ймовірність досить висока, як, наприклад, у випадку з Робертою Мецолою. Коли вона була депутаткою Парламенту Мальти, то виступала проти абортів. Але у ролі Президентки Європейського парламенту, тобто на загальноєвропейському рівні, малоймовірно що їй вдасться відкрито просувати таку політику. Промова Роберти Мецоли в Європейському парламенті, в якій вона запевнила, що відстоюватиме позиції більшості, а не свої особисті, коли йдеться про репродуктивні права, доводить таку думку. До того ж, обмежити права жінок на законодавчому рівні в ЄС одній людині дуже складно через досить розгалужену інституційну та бюрократичну систему. Європейський парламент є законодавчим органом ЄС, який рамках звичайної законодавчої процедури може приймати рішення спільно з Радою ЄС за пропозицією Комісії, відповідно до параграфа 1 ст. 289 Договору про функціонування ЄС. На відміну від національних парламентів функція законодавчої ініціативи Європарламенту обмежена. Європарламент не може безпосередньо вносити свої власні законопроєкти для обговорення і прийняття по ним рішень, а може тільки запитувати у Комісії пропозиції щодо питань, які вимагають підготовки акту ЄС.
Матеріал підготувала Анастасія Нардєд, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга»
Стаття опублікована в рамках проєкту "Платформа підтримки розвитку творчого та аналітичного потенціалу молодих жінок та дівчат", що реалізується ГО "Жіноча Ліга"