У цьому матеріалі розглянуто три ключові наративи, які використовує російський пропагандистський режим у рамках місцевого шоу-бізнесу для популяризації та толерування власних агресивних дій. Матеріал підготовлено у рамках проєкту “Girls Media Academy 1.0 / Академія медіа для дівчат 1.0” випускницями ініціативи Ксенією Фурсою та Юлією Романською. Більше інформації про проєкт можна дізнатись на офіційній Instagram-сторінці: https://www.instagram.com/gma.project.ua/.
Російська пропаганда активно використовує музику та шоу-бізнес як інструменти для поширення своїх наративів, впливаючи на свідомість аудиторії та формуючи ідеологічні установки. Через пісні, концерти та виступи відомих артистів та артисток Кремль намагається сформувати позитивний образ росії, виправдовуючи свої агресивні дії на міжнародній арені та підвищуючи рівень “патріотизму” серед населення. Існують окремі проактивні представники та представниці так званої російської “творчої еліти”, які особливо активно долучені до цієї діяльності - так звані “путіністи та путіністки”. До них належать Олег Газманов, Дмитро Дюжев, Тіматі, гурт “Любе” та багато інших. З їх переліком можна ознайомитися на сайті “They Love War”.
У піснях, які виконують “путіністи та путіністки” оспівується велич радянського союзу, романтизується державна політика росії та військова служба, ідеалізується кремлівський диктатор та висловлюються заохочення до громадян та громадянок долучитись до лав збройних сил та “піти на війну проти України”. За таку підтримку відповідні артисти та артистки отримують великі суми гонорарів (від 80 тисяч до 10,5 млн рублів згідно з даними ВВС). У цьому матеріалі ми розглянемо три ключові наративи, які використовує російський пропагандистський режим у рамках місцевого шоу-бізнесу для популяризації та толерування власних агресивних дій.
Перший наратив, який просуває росія – ностальгія за радянським минулим. Пісні, що оспівують союз радянських соціалістичних республк (срср), створюють романтизований образ минулого та підсилюють почуття “патріотизму”, займають перші місця у топ-100 чартах російської федерації. Наприклад, Олег Газманов часто виконує на концертах пісню “Зроблений в СРСР”, яка оспівує велич радянської епохи, спільне радянське минуле та “єдність народів”. Схожу за назвою та спрямуванням композицію має Любов Рибкіна – “Поверніть мене в СРСР”. Вона користується популярністю серед широких мас росіян та росіянок у мережі “TikTok”. Гурт “Лігалайз” також не відрязняється креативністю. Їхній твір з назвою “Народжені в СРСР” оспівує “турботу” Леніна про народи 15 окупованих радянською владою республік, “правильність” ухвалення всіх рішень політичною верхівкою та проголошує, що “у їхній війні ми не воюємо”. Ця пісня вийшла у 2015 – рік після того, як росія розпочала війну на сході України. Пройшло 11 років з того моменту, а росіяни та росіянки досі не називають збройну агресію своєї держави проти України війною.
Ідеалізація російського лідера та заклики до “патріотизму” й любові до своєї країни є другим наративом російської естрадної пропаганди. Прикладами подібних творів може бути пісня реп-виконавця Тіматі “Найкращий друг”, де головним рядком у приспіві є фраза: “Мій найкращий друг – це президент путін”. Виконавець опублікував цю композицію до дня народження російського диктатора у 2015, чим підтвердив свою прихильність до нього після того, як розпочався збройний напад на Україну та було порушено її суверенні кордони. У 2022 під час концертів, котрі схвалюють війну росії проти України, Тіматі продовжував висловлювати активну підтримку російській політиці. Того ж року артисти Султан Лагучев та Іслам Ітляшев представили свою пісню про путіна – “Зроблений зі сталі”, де оспівують “доблесть” та “справедливість” президента російської федерації, хоча чітко й не озвучують прізвище російського диктатора.
Для підтримки цих наративів росія активно залучає молодіжну аудиторію. Завдяки фінансуванню Кремля популярності набули такі “комерційні патріоти та патріотки” як співак SHAMAN та Тетяна Куртукова.
SHAMAN має образ сучасної рок-зірки з патріотичною риторикою, що яскраво проявляється у піснях “Встанемо”, “Я – росіянин” та “Моя росія”. Після релізів його кліпи набирають мільйони проплачених переглядів на платформі “YouTube”. Основний меседж його творчості – “я росіянин усім назло”. Композиції SHAMAN були спрямовані на те, щоб підвищити рівень “патріотизму” та націоналізму росіян та росіянок на початку повномасштабного вторгнення росії проти України. Проте ця профінансована піар-кампанія артиста не виправдала себе, а пісня “Я росіянин”, яка за всіма прорахунками мала стати сучасним гімном підтримки війни, провалилася на всіх платформах за кількістю реальних прослуховувань та завантажень. Про це свідчать дані російських стрімінгових платформ, зокрема “Яндекс Музика” та “ВКонтакті”. Жодна з пісень SHAMAN не представлена в топ-чартах цих сервісів, а кількість прослуховувань його найвідомішого треку “Я – росіянин”, випущеного у 2022, на 2023 становила лише 386 тисяч на “Яндекс Музиці” та 454 тисячі у “ВКонтакті”. Ці показники разюче контрастують із мільйонними переглядами кліпу на платформі YouTube.
Тетяна Куртукова, котра оспівує велич “расії матушкі”, носить народний одяг але, на думку критиків та критикес, проявляє нещирість та намагається грати на почуттях російських слухачів та слухачок. У своїй найвідомішій пісні “Матушка” артистка оспівує росію (яку чомусь називає Руссю), яка є “занозонькою” для всього світу. Причину такого ставлення до своєї країни артистка, звісно, не називає.
Після 2014 такі російські артисти та артистки, як Іван Охлобистін, Юлія Чичеріна та Григорій Лєпс активно проявили підтримку державній політиці росії та поширювали пропагандистські наративи. З 2022 ця тенденція лише посилилася. Зазначені вище люди почали активно їздити на концерти для російських військових, брати участь у концертах щодо підтримки вторгнення до України та пропагувати російську владу та “СВО” у своїх соцмережах.
На жаль, деякі артисти та артистки українського походження, які велику частину свого життя провели в росії та працювали на російський ринок, долучились до цієї пропагандистської машини путіна. Серед них Anna Asti, Artik, Лоліта Мілявська, Регіна Тодоренко, Наташа Корольова, Олександр Рева, Сніжана Єгорова, Джиган, Василь Герелло, Йолка, Антоніна Паперна, Стас Костюшкін, Антон Лірник, Анастасія Стоцька, Олександр Панайотов, Любов Успенська, Ані Лорак та багато інших. Вони не лише поширюють шкідливі наративи чи фейки про “нацистський режим” в Україні, а є яскравими взірцями прояву комплексу меншовартості. Через це українці є чимось “кумедним, недолугим, дуже потішним”, своєрідною “екзотикою” для росіян та росіянок.
Прикладом такої діяльності є спільний номер Таїсії Повалій та Кубанського козачого хору щодо виконання композиції “Верба” українською мовою, яку під час оголошення виступу називали “місцевою кубанською балачкою (діалектом)”. Таким чином просувається третій наратив щодо того, Україна - це частина Росії, росія та Україна - “братні народи”, а українська мова не є самостійною, а лише “місцевою говіркою” російської. До речі, не варто забувати про те, що Таїсія Повалій, вже як громадянка росії, активно підтримує так звану “СВО”, дає концерти для російських військових та транслює чітку проросійську політичну позицію. На думку громадян та громадянок росії, артистка є “нормальною” українкою, що спокійно живе в росії, таким чином підтверджуючи правильність дій військових сил росії.
Деякі молоді українські артисти та артистки, такі як Регіна Тодоренко, Анна Корсун (“MARUV”) чи Анна Сєдокова, також стали на бік агресора й замовчують правду про війну росії проти України або навіть підтримуючи російську агресію. Наприклад, Анна Сєдокова заявляла, що живе “на дві країни”, з родичами з України не спілкується та видалила свій допис в Instagram зі словами “Hi війні! Ні! Ні! Ні!”. MARUV, у свою чергу, замовчує про війну, а Регіна Тодоренко в день початку повномасштабного вторгення росії в Україну влаштувала “розбір гардеробу” у сторіс. Мета дій подібних артистів та артисток цілком зрозуміла: бажання зберегти “популярність” та фінансове становище ціною зради національних інтересів.
У той же час, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну шоу-бізнес останньої зазнав значних змін. Першою і найголовнішою зміною стало те, що велика частина українських виконавці та виконавиці почали використовувати у своїй творчості державну мову. Такі артисти та артистки як Макс Барських, Артем Пивоваров, Тіна Кароль, Оля Полякова, Надя Дорофєєва почали перекладати свої російськомовні треки, а нові створювати здебільшого українською. Цікавим є те, що актуальності набувають у соціальних мережах пісні українського шоу-бізнесу 50-70-х років. Наприклад, пісня “Коханий” у виконанні Юлії Саніної, “Стожари” Володимира Дантеса та “Мила моя” гурту “TVORCHI”.
Другою зміною є те, що український шоу-бізнес почав очищатись від російських та проросійських артистів та артисток, хоча вони й досі намагаються повернутися до нього через соціальні мережі та стрімінгові платформи. Натомість з’являється нове покоління українських виконавців та виконавиць. Серед них Клавдія Петрівна, Ziferblat, FIЇNKA, “ДК Енергетик”, Маша Кондратенко та багато інших. Дані сервісу для відстеження та дослідження української музики “Nuam” свідчать про те, що на початку 2025 на музичному ринку України зʼявилося 209 нових артистів та артисток, які випустили 679 треків.
Станом на 2025 російський шоу-бізнес зі сфер розваг значною мірою перетворився на інструмент пропаганди. З початком російсько-української війни артистичне середовище росії втратило функцію незалежного культурного осмислення реальності, натомість стало частиною репресивного апарату, що легітимізує авторитарний режим, нормалізує насильство як інструмент політики, продукує фіктивну ностальгію за минулим та заохочує вступати до лав збройних сил російської федерації. Ключову роль у просуванні зазначених вище наративів відіграють так звані “лояльні митці та мисткині” – представники й представниці естрадної еліти, які не лише відкрито підтримують політику кремля, але й активно беруть участь у просуванні відповідних меседжів через концертні тури, відеокліпи, участь у фронтових виступах і соціальних мережах. Їхні гонорари, ефірний час і присутність у державних культурних програмах – це не лише винагорода за лояльність, але й підтвердження інституціоналізованої співучасті в інформаційній війні.
Особливо тривожною є участь в цих процесах виконавців а виконавиць українського походження, які, на відміну від своїх колег та колежанок, мали б етично дистанціюватись від пропагандистських платформ агресора. Їхнє замовчування агресії або пряма підтримка режиму свідчать про глибину колоніального комплексу та добровільну асиміляцію в імперський наратив, що заперечує право України на культурну, політичну та мовну суб'єктність.
Російська естрада у своїй сучасній формі – це не арена естетичної конкуренції чи творчого пошуку, а ідеологічно контрольований простір, що виконує функцію трансляції державної політики. Така трансформація мистецтва в інструмент політичного контролю не лише порушує базові принципи свободи творчості, але й створює небезпечний прецедент – перетворення культури з простору критичного мислення на знаряддя репресивної ідеології.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту “Girls Media Academy 1.0 / Академія медіа для дівчат 1.0” випускницями ініціативи Ксенією Фурсою та Юлією Романською. Більше інформації про проєкт можна дізнатись на офіційній Instagram-сторінці: https://www.instagram.com/gma.project.ua/
Фото з концерту SHAMAN на Червоній площі до Дня прапора росії у 2024
Редакторське зауваження: у рамках цього матеріалу такі слова як “росія” та “російська федерація” написані з маленької літери свідомо, передаючи позицію авторок щодо загарбницьких дій цієї країни по відношенню до України