Друга стаття із серії публікацій щодо жінок на керівних посадах в ЄС та країнах-членах ЄС присвячена жінкам-лідеркам країн-членів ЄС на різних рівнях національного управління: у парламентах, уряді, регіональних/місцевих зборах та асамблеях. Матеріал підготувала Анастасія Нардєд, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга».
24 жовтня 2022 були оприлюднені результати дослідження Європейського Інституту Гендерної Рівності (ЄІГР) - Індекс гендерної рівності. Це спеціальний інструмент, який було розроблено ЄІГР для вимірювання прогресу гендерної рівності в ЄС. Індекс відстежує цей прогрес з 2010, а результати публікуються з 2013. Він дозволяє державам-членам визначати свої успіхи та прогалини щодо гендерної рівності в різних сферах життя у порівняльній історичній перспективі та розуміти, якому питанню потрібно приділити більше уваги. Індекс 2022 має тематичний фокус на вплив пандемії, але для цілей нашої статті ми проаналізуємо показники щодо політичної сфери - сфери прийняття рішень.
Статистика, підготовлена ЄІГР, яскраво демонструє нерівність репрезентації чоловіків та жінок на всіх рівнях влади в країнах-членах ЄС: жінки переважно складають лише третину від складу проаналізованих інституцій (національних урядів, парламентів, регіональних/місцевих зборів та асамблей). Для прикладу, порівняємо ту цю сферу у 2013, коли почали публікувати Індекс, і результати 2019 - до пандемії COVID-19. Нижче наведено дані за 2013:
А ось дані за 2019:
На жаль, про прогрес говорити складно, швидше варто констатувати стагнацію: рівень репрезентації жінок у відповідних владних інституціях на рівні країн-членів ЄС за всі роки коливається в межах 30%. Проте надія на покращення є, адже під час написання цієї статті в Данії оголосили результати парламентських виборів, відповідно до яких рекордні 44% з 179 місць отримали жінки.
У контексті очільниць держав ситуація ще більш критична. Станом на листопад 2022 ЄС об’єднує 27 суверенних держав. В залежності від політичної системи держави, її форми правління та устрою відрізняються й лідируючі ролі в країні. Наприклад, в Угорщині посада Президента країни є здебільшого церемоніальною (від березня 2022 її займає Каталін Новак), в той час як реальну владу має прем’єр-міністр (станом наразі ним є Віктор Орбан). Така ж ситуація має місце і в Греції, де посаду Президентки країни з 2020 займає Катерина Сакелларопулу, а посаду прем’єр-міністра - Кіріакос Міцотакіс. У Франції ж, навпаки, лідером держави є її Президент - Емануель Макрон, у той час як з травня 2022 прем’єр-міністеркою назначено Елізабет Борн.
Загалом, серед 27 країн-членів ЄС наразі лише 5 держав очолюють жінки, а саме:
-
Італія - Джорджа Мелоні (з 2022)
-
Естонія - Кая Каллас (з 2021)
-
Литва - Інґріда Шимоніте (з 2020)
-
Фінляндія - Сана Марін (з 2019)
-
Данія - Метте Фредеріксен (з 2019)
Відповідно, лише 18.5% усіх лідерів та лідерок країн-членів ЄС є жінками.
Джорджа Мелоні представляє національно-консервативну право-популістську партію “Брати Італії”. Сана Марін є представницею Соціал-демократичної партії Фінляндії. Інґріда Шимоніте - правоцентристську партія “Союз Вітчизни — Литовські християнські демократи”. Кая Каллас - право-ліберальну “Партія реформ Естонії”. Метте Фредеріксен - лідерка Соціал-демократів. З п’ятьох лідерок 3 є представницями правих політичних партій.
Як і у випадку з загальноєвропейським рівнем, переважна більшість жінок-лідерок країн-членів ЄС були або є представницями правого політичного спектру, починаючи з Маргарет Тетчер, представниці Консервативної партії. До цього списку, наприклад, також належать:
-
Тереза Мей - колишня прем’єр-міністерка Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії та представниця Консервативної партії
-
Беата Шидло - колишня прем’єр-міністерка Польщі та представниця консервативної партії “Право і справедливість”
-
Марін Ле Пен - лідерка ультраправої французької консервативної партії “Національний фронт”
-
Фрауке Петрі та Аліса Вайдель - засновниця та лідерка “Альтернативи для Німеччини” в Бундестазі в Німеччині
Як ми зазначали в попередній статті із цієї серії, існує думка, що лідери правих партій вважають вигідною стратегію встановлення жіночого політичного лідерства у їхніх партіях, щоб, з одного боку, продемонструвати, що вони є прогресивними та підтримують розвиток суспільства, а, з іншого боку, підтримувати свою традиціоналістську сімейну політику та пропагувати своєрідні зразки для наслідування. На підтвердження зазначеної вище думки можна звернутись до історії Маргарет Тетчер, яка продовжувала готувати вечерю на Даунінг-стріт, коли була прем’єр-міністеркою Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. В той же час, інші консервативні лідерки є доказом протилежного: Аліса Вайдель є відкритою лесбійкою, Марін Ле Пен - двічі розлучена, а Джорджа Мелоні - незаміжня. Деякі з них також мають освіту в так званих “традиційно чоловічих сферах”: Меркель — фізикиня, Тетчер — хімікиня. Тим не менш, така стратегія очільників правих партій є дієвою, адже більше половини прихильників та прихильниць партії Джорджи Мелоні на виборах 2018 були жінками, а на президентських виборах 2017 у Марін Ле Пен було не менше жінок-виборців, ніж чоловіків.
Чи становить загрозу перевага правих політикинь серед лідерок для прийняття прогресивних гендерно-орієнтованих норм? На національному рівні така загроза вища, аніж на загальноєвропейському. Та ж Роберта Метсола неодноразово виступала та голосувала проти абортів у Парламенті Мальти. Джорджа Мелоні виступає проти абортів, евтаназії, партнерських відносин, шлюбів та виховання дітей одностатевими парами, заявляючи, що сім'ї очолюються виключно парами чоловік-жінка. В той же час, інші лідерки, навпаки, виступають за підтримку та захист жінок, досягнення гендерної рівності. Інґріда Шимоніте, голова правоцентристського уряду Литви, назначила найбільш гендернозбалансований кабінет міністрів у Східній Європі.
Успіх правих та консервативних лідерок – це щось на зразок димової завіси. Як би оманливо не виглядала наявність при владі окремих жінок-лідерок як маяків прогресу, факт залишається фактом: зазвичай вони представляють консервативні та прав партії і їхній внесок у просування та становлення гендерної рівності залишається під питанням.
Про що свідчить окреслена вище ситуація? З одного боку, в останні роки жінки отримують все більше представлення в органах влади на національному та загальноєвропейському рівнях. Як результат, 3 з 7 головних інституцій ЄС очолюють жінки і кількість жінок-очільниць країн-членів ЄС також зросла. Це сталося, зокрема, завдяки дії відповідних директив щодо гендерної рівності, прийнятих на загальноєвропейському рівні. У той же час ми бачимо, що на рівні національних парламентів, урядів та регіональних/місцевих зборів та асамблей репрезентація жінок недостатня та прогрес у цьому питанні дуже повільний (практично відсутній): жінки складають лише третину складу відповідних інституцій. Ті ж жінки, які займають високі політичні посади в країнах-членах ЄС, часто є представницями правих партій.
Тож наше завдання залишається незмінним - продовжувати боротися з гендерною нерівністю задля подолання перешкод для доступу жінок, які щиро вболівають за гендерну рівність, до прийняття рішень на всіх рівнях.
Матеріал підготувала Анастасія Нардєд, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга»