У лютому 2023 року соціальні мережі вибухнули від мерзенної події: група 20-річних молодиків неодноразово влаштовувала «вечірки», куди запрошували дівчат, яким, ймовірно, підсипали снодійне з наркотичним ефектом в алкоголь, після чого на камеру знущалися з напівпритомних жертв: роздягали, знімали на відео їхні статеві органи, ґвалтували тіла пальцями. Ситуація набула масштабного розголосу, але знайшлися і ті, хто виправдовували молодиків-злочинців. У цьому блозі Маргарита Ярошенко, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга», проводить аналіз проблем, які існують в українському суспільстві навколо концепції «зґвалтування».
Соромно. Безвідповідально. Надто відверто. Суспільне таврування тіла та мислення жертви сексуального насильства відбувається за лічені секунди, далі стається найгірше: процес руйнації психіки та прийняття «брудної» себе. Недоречне місцезнаходження, відсутність додаткових сантиметрів сукні, яскравий макіяж, ведення аморального способу життя, занадто великий бюст, безпорадний стан внаслідок алкогольного чи наркотичного сп’яніння в масовій свідомості «дають дозвіл» насильнику ґвалтувати, порушувати інтимні кордони, проникати всередину чужого тіла, а суспільству – виправдовувати останнього, звертаючись до жертви зі словами: «Він, звичайно, вчинив правопорушення, але поглянь, як ти себе поводила…».
У лютому 2023 року соціальні мережі вибухнули від мерзенної події: група 20-річних молодиків неодноразово влаштовувала «вечірки», куди запрошували дівчат, яким, ймовірно, підсипали снодійне з наркотичним ефектом в алкоголь. Після цього чоловіки проводили прямі етери, де на камеру знущалися з напівпритомних жертв, роздягали їх, знімали на відео їхні статеві органи, ґвалтували тіла пальцями. Автори «здорового соціального продукту» пояснювали, що роблять такий контент, аби «показати аморальність сучасних жінок». Кримінальне провадження триває.
Ситуація набула масштабного розголосу завдяки величезній кількості небайдужих свідомих осіб, але, звичайно ж, знайшлися і ті, хто виправдовували молодиків-злочинців словами: «Дівчата знали, куди йшли, вживали алкоголь!», «Не треба було вештатися!», «Деякі з них вели аморальний спосіб життя, це ж очевидно», «Ну, знімали, то і що, це суто їхня провина», «Із повіями так і треба». Ба більше, згадайте нещодавнє інтерв’ю Емми Антонюк із Іво Бобулом, у якому останній мав сміливість сказати, що хороші дівчата насправді «сидять вдома».
Зґвалтування – одне з найбільш розповсюджених кримінальних правопорушень проти статевої свободи та особистої недоторканості особи. Офіційна статистика не спроможна визначити чітких меж злочинного діяння через його латентність: зафіксовану кількість випадків здійснення вищезгаданого кримінального правопорушення радять множити на 2, додавати випадки насильства в секс-індустрії, інциденти з небажанням правоохоронних органів реєструвати заяви потерпілих осіб, тощо.
Згідно з даними ООН понад третина жінок у світі щонайменше один раз у житті зазнавала фізичного та сексуального насильств. Відповідно до відомостей ВООЗ кожна четверта жінка у віці від 15 до 24 років, перебуваючи в інтимних стосунках із партнером, зазнавала насильства, включно із сексуальним.
Конституція України у своїх статтях визнає людину, її життя, здоров’я, особисту безпеку, недоторканність, честь та гідність основними найвищими суспільними цінностями. Кримінальний кодекс України передбачає суворі санкції за здійснення кримінального правопорушення проти статевої свободи та особистої недоторканості особи. У зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, згідно із Законом України від 6 грудня 2017 року №2227-VІІІ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України було внесено зміни, які, зокрема, суттєво розширили об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 КК України (зґвалтування).
За редакцією КК України від 2018 року зґвалтуванням визнавалися статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Законодавець звертає особливу увагу саме на наявність основної ознаки проникнення в тіло іншої особи, натомість за новою редакцією КК після внесення вищезгаданих змін обов’язковою додатковою рисою цього кримінального правопорушення є відсутність добровільної згоди на сексуальний контакт.
Таким чином, згідно з ч.1 ст. 152 КК України зґвалтування – це вчинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета (наприклад, секс-іграшок чи пальців рук), без добровільної згоди потерпілої особи. Важливою також є примітка до вищезгаданої статті: згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин. Проте варто пам’ятати, що відповідно до ч. 4 ст. 152 КК України дії, які передбачені в ч.1 ст. 152 КК України (зґвалтування), вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, караються законом, незалежно від наявності добровільної згоди останньої. У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30.05.2005 року особливу увагу звертають на те, що потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю тощо.
Відсутність добровільної згоди під час вагінального, анального або орального проникнення в тіло іншої особи може бути зумовлена не лише фізичним насильством (зв’язування, побої, тілесні ушкодження) чи погрозою його застосування, але й несвідомим станом особи, наявністю можливого умисного зовнішнього негативного впливу на організм останньої, здійсненого з метою подолання чи попередження опору, приведення її у безпорадний стан. Найважливішим є те, що згода потерпілої особи вважається валідною, допоки остання перебуває «у свідомості», або за юридичною термінологією, допоки вона повною мірою усвідомлює характер та значення вчинюваних із нею дій. Верховний Суд сформував практику, згідно з якою: 1) згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на створення таких інтимних умов, які сприяють фізичному зближенню, не є свідченням надання дозволу на статеві зносини; 2) якщо внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, токсичних речовин особа не усвідомлювала навколишні обставини або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтівникові, наявність факту безпорадного стану потерпілої особи підтверджується поза будь-яким сумнівом (див. постанова від 01.12.2020 у справі №490/10350/18).
Таким чином, якщо стан потерпілої особи вказує на її безпорадність, то будь-яка згода «мінімізується», стає нікчемною, допоки вплив вищезгаданого стану на організм останньої не вичерпає себе. Абстрактний рівень аморальності чи надмірної відвертості поведінки потерпілої особи не є важливим.
Однак юридично значущі нормативно-правові акти не матимуть практичного значення, якщо існуватимуть лише на папері. Заміщення громадського осуду щодо дій ґвалтівника на спроби виправдати останнього, присоромити жертв за їхній зовнішній вигляд чи поведінку знищує межі між законними та незаконними вчинками. Однією з проблем українського законодавства є відсутність чіткої методології опитування жертв, що постраждали від кримінальних правопорушень, які пов’язані із сексуальним насильством. Особа, отримавши травматичний психологічний досвід, є дуже чутливою до різних зовнішніх факторів. Представники та представниці правоохоронних і державних органів повинні дотримуватися чітко визначених правил, що покликані забезпечити захист потерпілої особи. Натомість жертва сексуального насильства часто вимушена доводити власну непричетність до злочинного діяння, вчиненого щодо неї: неодноразово відповідати на запитання щодо деталей кримінального правопорушення, пояснювати послідовність власних дій, вагатися, а чи не надавала вона добровільну згоду на сексуальний контакт, тощо. Найбільшою проблемою такого підходу є штучне перекладання відповідальності ґвалтівника на плечі постраждалої особи.
Досвід ізольованості жертв сексуального насильства від зовнішнього світу передається з покоління в покоління, приймає поведінку насильника як унормовану. Суспільству легше виправдовувати ґвалтівника за «очевидні сексуальні потреби» стосовно непристойної поведінки жертви, але що ж робити, коли остання не рухається або ж досі не навчилася ходити? Особливо актуальною ця проблема є в часи воєнного стану, коли насильство стає частиною буденності.
Як висновок, зґвалтування – це аморальне, каране законом діяння, що полягає у вагінальному, оральному, анальному проникненні в тіло іншої особи без її добровільної згоди. Ґвалтівник – це особа, яка зневажає чужі інтимні кордони, грубо порушує законодавство. Жертва вищезгаданого діяння – це особа, яка потребує допомоги, підтримки та співчуття, незалежно від її соціального статусу, репутації, поведінки до вчинення ґвалтівником злочину, тощо. Ось так просто, без евфемізмів. До речі, помітили? Ми весь цей час здебільшого звертались до опису жертви, навіть у цьому випадку.
Матеріал підготувала Маргарита Ярошенко, авторка матеріалів для ГО «Жіноча Ліга»
Стаття опублікована в рамках проєкту "Платформа підтримки розвитку творчого та аналітичного потенціалу молодих жінок та дівчат", що реалізується ГО "Жіноча Ліга"